Форум Бородянка

Объявление

Ресторан "У Саші" (097) 491-29-39. Детальніше тут.

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Форум Бородянка » Рыбалка » Лирика на рыбалке


Лирика на рыбалке

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Риболовля – це не стиль життя, не хоббі, це – стан людської душі. Нам вертять пальцем біля виска, соромлять, вмовляють, погрожують, а іноді навіть розлучаються. Але ми не змінюємося. І тільки одному Богу відомо, що змушує нас прокидатися ні світ ні зоря і, відмахавши чимало кілометрів від рідного дому, з насолодою, яку не можна пояснити, коли більшість населення ще спить під ковдрою й бачить свої солодкі сни, вдивлятися у звичну для нас голубу блакить водяного дзеркала. Вони просто не розуміють, як це так, встати рано вранці, йти Бог знає куди, сідати на сиру землю, годувати комарів, й це все заради того ж самого, що можна купити в більшості магазинів нашої країни.
Вони ніколи не зрозуміють ті почуття, які ми відчуваємо, дивлячись на поплавець в очікуванні жаданого руху. І ось він настає – похитнувся, завмер, підстрибнув, а потім пірнув. Все, розпочинаємо заряджати себе позитивними спогадами до наступної риболовлі. Автоматично, рефлекторно, беремо вудлище, підсікаємо і відчуваємо, як на протилежному кінці волосіні хтось супротивиться й старанно впирається, й тут розпочинається поєдинок. Тримаючи за вудлище, відчуваючи вібрацію, яку створює підсічена, але ще не вловлена рибина, ми стараємося вгадати наступну її дію: це може бути ривок у бік, ступор на місці, але ми вже знаємо її поведінку, ми готові до цього. Ми її все ж таки витягуємо з її царства, інколи не витягуємо, але це не має великого значення, головне – це азарт, гра. Заради цього ми готові недосипати ночами, мокнути до нитки під проливним холодним дощем, терпіти напади злючих, пронирливих комарів, які снують навколо нас, як зграя вовків навколо загнаної жертви.
Нерідко через це ми валимося з ніг від втоми, мерзнемо на холодному зимньому вітрі, провалюємося в болота, але виповзаємо, піднімаємося й знову йдемо, знаючи наперед, що цій дорозі не буде кінця. Тому що ми не розуміємо життя без природи, без тих самих злючих і пронирливих ескадрилій комарів, без найперших променів сонця, які народжують новий день, без найчистішої озерної води, в якій, як у дзеркалі світу, відбивається життя…

Автор

0

2

Ухожу

Я ухожу. Когда вернусь? Не скоро…
Там хорошо! Пускай рутины муть
Осядет. Плеск воды… леса и горы…
И будет наш бескомариным путь.

Там по ночам к костру выходят мыши,
Сверкают красно бусинками глаз…
Ваш Карлсон Вам оттуда не напишет
Ни СМС, ни стих и ни рассказ…

Там местной щучке с гордою походкой
(Эх, блин! Опять сорвалась… Незачет!!!...)
Прерывистой иль ровною проводкой
Мой пестрый воблер путь пересечет.

Пусть свой бросок, стремительный и ловкий,
Она в тени коварно затаит…
Я ей припас такую джиг-головку!...
Большую, красную – она не устоит.

Ну что же ты, приди ко мне на плотик
- Ведь нам с тобою крупно повезло.
Возьми же в свой изящный нежный ротик
Тяжелое, большое колебло.

…Ступай за борт… в такой удачный вечер!…
Секунда… всплеск… и прочь что было сил!..
Пока, зубастая! Запомним нашу встречу…
Когда я сыт – «поймал и отпустил!»

И снова с нами - плесы, перекаты…
И хрусткий гравий прибережных кос,
Костер, уха и дивные закаты,
И плеск ночной далеких ярких звезд.

Стишок не мой! Размещен на нашем форуме с разрешения автора.

0


Вы здесь » Форум Бородянка » Рыбалка » Лирика на рыбалке